Про регламентацію часу гри в футболі

    

Голова суддівського комітету ФІФА П’єрлуїджі Колліна пояснив, чому на ЧС-2022 судді призначають так багато компенсованого часу до таймів.

«Вже на ЧС-2018 ми стали більш уважно підраховувати, скільки хвилин повинно бути компенсовано до основного часу таймів. Ще тоді ми сказали, щоб люди не дивувалися, коли резервний суддя піднімає табло з шісткою, сімкою, навіть вісімкою.

Якщо ми бажаємо бачити більше чистого ігрового часу, то потрібно бути готовими до такого. Уявіть матч із трьома голами. Звичайно святкування кожного голу  забирає хвилину-півтори. Так у вас втрачено п’ять або шість хвилин ігрового часу матчу.

Ми намагаємось ретельніше усе підрахувати. У цьому плані ми досягли успіху на попередньому чемпіонаті світу та розраховуємо на нього в Катарі», - сказав Колліна у коментарі ESPN.

( Глава судейского комитета ФИФА Пьерлуиджи Коллина объяснил, почему на ЧМ-2022 судьи назначают так много компенсированного времени к таймам.

«Уже на ЧМ-2018 мы стали более внимательно подсчитывать, сколько минут должно быть компенсировано к основному времени таймов. Еще тогда мы сказали, чтобы люди не удивлялись, когда резервный судья поднимает табло с шестеркой, семеркой, даже восьмеркой.

Если мы хотим видеть больше чистого игрового времени, то нужно быть готовыми к такому. Представьте матч с тремя голами. Обычно празднование каждого гола отнимает минуту-полторы. И вот у вас уже потеряно пять или шесть минут игрового времени матча.

Мы хотим тщательнее все подсчитывать. В этом плане мы добились успеха на предыдущем чемпионате мира и рассчитываем на него в Катаре», — сказал Коллина в комментарии ESPN.)

____

 

Прочитавши такий коментар високого футбольного функціонера, який свого часу «функціонував» в українському футболі, виникає питання щодо серйозності підходу керівництва світового футболу до удосконалення правил популярної гри.

Якоюсь дивною логікою керуються футбольні реформатори…

Треба сказати, що П. Колліна обрав не кращий приклад – святкування голу – для ілюстрації штучного затягування футболістами ігрового часу, що потребує його компенсації додатковими хвилинами. Чому, скажімо, не штучне затягування гри шляхом імітації травм, або "неквапливе" виконання стандартів чи "неспішне" виконання замін, командні «дискусії» з арбітром, нарешті, час на перегляд ВАР ?

Для нас, уболівальників, якраз святкування голу є найприємнішим часом футбольного матчу, як і для футболістів, котрі своєю грою заслужили святкувати гол разом зі своїми уболівальниками. Власне, заради цього люди ходять на стадіон та дивляться телевізійні трансляції матчів. Гол – це продукт праці улюбленої команди, на який спрямовано гру, і час святкування голу стає найбільш бажаним часом у футбольному матчі. Ці хвилини потрібні, щоб насолодитися "маленьким футбольним чудом" в момент його створення, обмінятися емоціями з цього приводу. Якби голи забивали в матчі кожні п'ять хвилин, футбол значно втратив би у його сприйнятті уболівальниками. То за якою логікою ці півтори-дві хвилини на святкування голу, що увінчують добре виконану футболістами роботу, потрібно визнавати непродуктивним часом, який підлягає компенсації? 

Можна, звичайно, заперечити, що є ще й друга команда, яка пропустила гол і якій не до святкування, їй би вистачило часу відповісти своїм голом. А час на це забирає суперник своїм святкуванням, що несправедливо. На це відповімо так: хлопці, краще грайте, і святкувати будете ви, а не суперник. Ви своєю грою не заслужили свята, тому даруйте, докладайте більше вміння і забивайте гол самі, а тоді святкуйте на радість своїм уболівальникам. Так, вочевидь, буде справедливо.

А щодо того, чи треба взагалі додавати та скільки хвилин до встановленого часу тривалості матчу, то відповідь може бути одна: звичайно, треба компенсувати «нефутбольні» втрати часу, однак при цьому не можна перетворити таку компенсацію в інструмент маніпулювання суддів результатом гри за рахунок маніпулювання додатковими хвилинами матчу. Особливо коли на табло додають три хвилини, а грають сім-вісім... Адже маніпулюють окремі судді ВАРом (про що сказано було вище)! Не треба забувати, що за результатами футбольних матчів ходять великі гроші, зокрема, букмекерські ставки на великі суми тощо. А звідси можливий цілком реальний суддівський інтерес «пограти» на себе, родичів, знайомих тощо.

Тому варто більш продумано підійти до підрахунку чистого ігрового часу, про який сказав П.Колліна у своєму коментарі. А для цього спочатку належить звернутися до правил.

_____

Правила:

1. Згідно з Правилами, матч триває два однакових тайми по 45 хвилин кожний, хоча таку тривалість можна скоротити тільки за згодою між арбітром та двома командами до початку матчу і відповідно до регламенту змагання.

2. Гравці мають право на перерву між таймами, тривалість якої не перевищує 15 хвилин; дозволено здійснювати короткотривалі зупинки гри (тривалість яких не повинна перевищувати однієї хвилини) для вживання води у перерві між таймами додаткового часу. В регламенті змагань має бути передбачена тривалість перерви між таймами, яка може бути змінена тільки за згодою арбітра.

3. Компенсація втраченого часу. В кожному таймі арбітр компенсує весь ігровий час, втрачений з наступних причин: • заміна • визначення ступеня травм та/або евакуація травмованих гравців • затягування часу гри • винесення дисциплінарних санкцій • зупинки медичного характеру, передбачені регламентом змагань, наприклад, зупинки для вживання води (тривалість яких не повинна перевищувати однієї хвилини) та зупинки для охолодження (від дев'яноста секунд до трьох хвилин) • затримки, пов'язані із перевірками або переглядами ВАА • будь-яка інша причина, в тому числі будь-яка важлива затримка із поновленням гри (наприклад, святкування голу)

На останній хвилині кожного тайму четвертий арбітр повідомляє про рішення арбітра щодо мінімального компенсованого часу. Арбітр може збільшити компенсований час, але не скоротити його. Арбітр не повинен компенсувати помилковий хронометраж тривалості першого тайму, змінюючи тривалість другого тайму.

4. 11-метровий удар. У випадку призначення або повторення 11-метрового удару в кінці кожного з таймів надається час для виконання цього удару.

5. Припинений матч. Припинений матч має бути зіграний повторно, якщо інше не визначено в регламенті змагань або організаторами.

 

Коментар:

На нашу думку, регламентація часу в футболі потребує більшої чіткості. 

Насамперед, необхідно розрізняти терміни «час матчу» та «час гри» (ігровий час). Адже нормативний час матчу становить 90 хвилин, поділених на два тайми по 45 хвилин кожний, до якого додається встановлена між таймами обов’язкова перерва тривалістю не більше 15 хвилин.

Отже, загальна тривалість матчу складає 105 хвилин.

Водночас, правила передбачають короткотривалі зупинки гри (до однієї хвилини) «для вживання води у перерві між таймами додаткового часу». Тобто, встановлена можливість додаткового часу з двох таймів (оскільки йдеться лише про одну перерву між таймами), проте тривалість самих цих додаткових таймів не встановлена. Немає тут також відсилання до регламенту змагань, хоча у практиці призначення додаткового часу в офіційних турнірах тривалість кожного з двох додаткових таймів становить 15 хвилин. Отже, загальна тривалість матчу зростає до 136 хвилин.

Саме виходячи з цієї унормованої тривалості матчу може йти мова про поняття «втрачений час». При цьому футбольний законодавець виходить з того, що  втраченим вважається виключно «ігровий час», а не час у межах перерви між таймами, яка з різних причин може затягнутися. Разом з тим, в поняття «ігровий час» включається не виключно «чистий» час самої лише гри, а й зупинки гри для вживання води (тривалість яких не повинна перевищувати однієї хвилини) та зупинки для охолодження (від дев'яноста секунд до трьох хвилин), тобто час, в який гра не відбувається. Отже, «ігровим часом» футбольний законодавець вважає фактично увесь час тайму. Втрати саме цього «ігрового часу» передбачено компенсувати за рішенням арбітра матчу.

Таким чином, правила розрізняють поняття «додатковий час» та «компенсований час». Додатковий час встановлюється згідно з регламентом змагань, тоді як встановлення компенсованого часу – це прерогатива арбітра матчу. В додатковий час також можливі втрати ігрового часу, а отже й їх компенсування арбітром.

При цьому правила залишають для арбітра значні можливості користуватися даною прерогативою на власний розсуд (по своему «усмотрению»), що не можна визнати виправданим, оскільки тут відкривається спокуса для зловживань.

Згідно з правилами, арбітр у кожному таймі компенсує увесь втрачений ігровий час. Разом з тим, за тими самими правилами, арбітр визначає не увесь компенсований час, а лише «мінімальний компенсований час», який він може самочинно продовжити. Відтак, «увесь втрачений ігровий час» арбітр своїм рішенням спочатку зменшує до того мінімуму, який сам визнає за потрібне, тобто компенсує не увесь дійсно втрачений ігровий час, що суперечить попередньому загальному положенню. А далі він може подовжити ігровий час на свій розсуд, і тоді ми стикаємося з ситуаціями, коли замість мінімально компенсованих трьох хвилин (із 45 основного часу або 15 хвилин  додаткового) команди дограють ще п’ять-сім хвилин і більше. Це пряма можливість для маніпулювання результатом матчу, яка може бути використана недобросовісними суддями.

Проте головне питання полягає в тому, що вважати «втраченим часом». Згідно з правилами, це той ігровий час, який не був використаний безпосередньо для ведення гри через причини, які визначені правилами.

Оскільки перелік вказаних причин не є вичерпним (через формулу «будь-яка інша причина затримки гри із її поновленням»), то отже і визначення втраченого ігрового часу, який підлягає компенсації, також є непевним. Наприклад, з’ясування під час гри технічної можливості продовження роботи ВАР через якісь перешкоди цьому і у зв’язку з цим зупинка гри на деякий час за рішенням судді підпадає під перелік таких причин, а тому є втраченим ігровим часом. Такими причинами можуть бути зупинення гри через пошкодження сітки футбольних воріт, розчистку поля від снігу, кидання уболівальниками на футбольне поле сторонніх предметів,  зупинення безладу на трибунах, та багато інших обставин, які перешкоджають нормальному перебігу матчу. 

Одні з цих обставин можуть супроводжуватися короткотерміновими зупинками, після їх усунення гра може бути поновлена. Інші обставини переривають матч на тривалий час. Отже, правила повинні передбачити крім короткотривалих зупинок гри випадки більш тривалих її зупинок, з визначенням максимально дозволеної тривалості часу зупинення (остановки) гри, за межами якого матч належить припинити (прекратить). При цьому рішення про припинення матчу повинно прийматися не одноосібно арбітром, а представниками організатора змагання за чітким регламентом. Арбітр може лише зупинити матч на певний час, з наступною компенсацією втраченого ігрового часу.

Коли проаналізувати ті причини, з яких втрачається ігровий час, що підлягає компенсації, то можна відзначити, що одні з цих причин залежать від дій команд, що змагаються, інші не залежать від них. Так, від команд не залежать зупинки для вживання води або для охолодження, затримки, пов’язані з перевірками і переглядами ВАР, а також зупинки через інші обставини, що перешкоджають нормальному перебігу матчу, про які сказано вище.

Разом з тим, усі причини, які залежать від дій команд, поділяються на дві категорії: одні з них є «штатними», без них важко уявити футбол взагалі, інші – це, умовно кажучи, «антифутбольні» причини.

Так, зупинки для проведення замін, для визначення ступеня травм і медичні зупинки, на дисциплінарні санкції є нормальні, «штатні», втрати ігрового часу, що передбачені правилами. А така передбачена правилами причина як «затягування часу гри» є відхиленням від правил, тобто «антифутбольною» причиною. 

А оскільки мова в футболі не йде про чистий ігровий час (як, скажімо, в хокеї), то компенсувати необхідно лише «антифутбольні» («нештатні») втрати ігрового часу з причини затягування часу гри обома командами або однією з команд, а також ті втрати, які викликані зупиненням гри через обставини, що перешкоджають нормальному продовженню матчу. При цьому, оскільки способи затягування гри можуть бути різними, втрати часу належить фіксувати через попередження арбітром (для початку усне) гравців, які вдаються до таких дій. Таким чином попередження фіксує факт затягування ігрового часу, і в цьому разі четвертий арбітр матиме можливість фіксувати втрати часу, які мають бути компенсовані та повідомити про їх тривалість головному арбітру. 

При цьому святкування голу командою не вважається «антифутбольною» дією, оскільки воно в самих правилах названо як приклад «важливої затримки», що не забороняється правилами і не карається попередженням. Арбітр має лише спонукати гравців до швидшого завершення святкування голу. Тобто, 1-2 хвилини святкування голу самі правила розглядають як допустиме дійство. Саме тому на початку цієї публікації було зазначено, що П. Колліна обрав не кращий приклад - святкування голу - для ілюстрації штучного затягування футболістами ігрового часу, що потребує його компенсації додатковими хвилинами.   

+ + +

А потім з’явилася публікація на одному з футбольних сайтів («Динамо» от Шурика), в якій мова йде про таке. 

Відомий російський журналіст і телекоментатор Олексій Андронов висловився на підтримку введення у професійному футболі чистого ігрового часу. «Я давній прибічник того, що у футбол потрібно грати з чистим часом. Багато років коментую студентський чемпіонат з соккеру у США. Там йде зворотний відлік часу – від 45 до нуля. Будь-яка травма, заміни – просто час зупиняється. Можеш лежати хоч 10 хвилин на газоні. Проте коли наближається кінцівка, усі точно знають, скільки залишилося. Ніяких доданих хвилин немає. На мій погляд, це шлях, яким футбол повинен піти», – наводить слова Андронова «Зеркало». (Известный российский журналист и телекомментатор Алексей Андронов высказался в поддержку введения в профессиональном футболе чистого игрового времени. «Я давний сторонник того, что в футбол надо играть с чистым временем. Много лет комментирую студенческий чемпионат по соккеру в США. Там идет обратный отсчет времени — от 45 к нулю. Любая травма, замены — просто время останавливается. Можешь лежать хоть 10 минут на газоне. Но когда приближается концовка, все точно знают, сколько осталось. Никаких добавленных минут нет. На мой взгляд, это путь, по которому футбол должен пойти», — приводит слова Андронова «Зеркало».)

Оскільки пропозиція О. Андронова суттєво відрізняється від нашого варіанту вирішення проблеми, вона не може залишитися без коментаря й обговорення.

По-перше, варто відзначити, що обидва матеріали свідчать про реально існуючу в футболі проблему регламентації часу та необхідність удосконалення відповідних правил, якщо різні автори з різних позицій висловлюються за це незалежно один від одного, а при цьому ще й футбольний чиновник найвищого рівня публічно озвучує вказану проблему.    

Разом з тим, підходи до її вирішення протилежні: один – запровадження у футболі «чистого» ігрового часу – кардинальний, революційний; інший підхід, запропонований нами вище, – поміркований, реформаційний.

Кардинальний варіант є, на перший погляд, більш простим, проте він, як і будь-яка революція, має значно більше непередбачуваних наслідків, ніж варіант реформаційний, а тому на практиці виявиться значно складнішим для виконання, аніж поміркований варіант.

Насамперед, усі ті питання стосовно чіткого визначення понять «ігровий час» та інших понять, що передбачені змінами, про які йшлося у нашому варіанті, доведеться вирішувати також і «революціонерам». А головне, виникне безліч нових питань, пов’язаних із запровадженням «чистого» ігрового часу.

Перше питання – технічне забезпечення обліку чистого часу. Не обійтися в цьому випадку без спеціального судді-хронометражиста, який невідривно слідкує за грою та відповідає за роботу таймера, маючи перед собою чітку інструкцію щодо зупинок ігрового часу та його відновлення (А ми уже знаємо, що обставин для зупинок гри може виникнути багато й різних).     

По-друге, постане питання з протоколом матчу. При існуючому прямому відліку часу протокол фіксує події матчу, починаючи з нуля хвилин до 90 хвилин, плюс доданий та компенсований час. Якщо, наприклад, заміна гравця відбулася на 89 хвилині або на 115 хвилині, то яким чином буде фіксуватися цей момент у протоколі при зворотному обліку часу (починаючи із 45 хвилини до нульової або з 15 до нульової хвилини) – на це питання ще потрібно пошукати прийнятну відповідь. Так само, на якій хвилині матчу забито голи, призначено пенальті, вилучено гравця з поля тощо… І навіть усю футбольну статистику, пов’язану з часовими показниками, доведеться якимось чином змінювати. Наприклад, ту, що фіксує періоди часу, в які забивають найбільше або найменше голів…

То ж постає законне питання: чи варто створювати та долати масу труднощів заради «чистоти» ігрового часу, якщо навіть визначити його чітке й однозначне поняття у правилах футболу так непросто? Наприклад, в одному із коментарів до публікації позиції О. Андронова його автор вважає, що в такому разі потрібно нормативний час тайму зменшити із 45 до 30 хвилин чистого часу. 

В такій ситуації футбольну гру зарегламентувати досить легко, але тоді це буде уже не футбол…Ще древні філософи знали, що надмірна кількість законів є ознакою соціально хворого малокерованого суспільства. А футбол усе ж хоча й непроста, проте лише гра, а не політика.